Соціалізація    учнів  з   мовленнєвими  вадами  в  навчально-виховному  процесі

         Соціальний розвиток дитини – це багатогранний  процес , що передбачає засвоєння культурних , моральних цінностей суспільства . формування особистісних якостей , визначає характер взаємовідносин з іншими дітьми і дорослими , розвиток самосвідомості , усвідомлення свого місця у суспільстві.

         Спілкування є одним із перших видів діяльності , яким дитина оволодіває в онтогенезі ; воно є універсальною умовою розвитку особистості в період  дошкільного дитинства. У процесі різнопланового спілкування в ігровій діяльності дитина пізнає природний,предметний і соціальний світ , що її оточує , в його цілісності й різноманітності ; формує і розкриває свій власний внутрішній світ , свій образ « Я» ; засвоює і створює культурні цінності , виступаючи при цьому активним суб'єктом взаємодії. Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт з довкіллям і завдяки якому відбувається соціалізація дитини.

         В руслі останніх освітніх концепцій особливого значення набуває розвиток у дітей навичок  позитивної взаємодії з оточуючими як підґрунтя їхнього сприятливого  розвитку. Відповідно до поглядів таких відомих психологів , як Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.В.Запорожець, О.О. Леонтьєв , М.І. Лісіна , Є.О.Смірнова , Д.Б. Ельконін та ін.. , спілкування виступаї в якості найважливішого фактора розвитку дитини , формування її  особистості , провідного виду людської діяльності , спрямованого на пізнання і оцінювання самого себе опосередковано через інших людей.

         Розглядаючи онтогенез комунікативного розвитку дитини , М.І. Лісіна вказує на те , що спілкування – це процес , у якому дитина за допомогою дорослого засвоює форми взаємодії і способи комунікації. Вона звертає увагу на залежності форми спілкування від ступеня складності засобів спілкування. Оволодіння мовленням у дітей пов'язано не тільки з кількісною стороною їх спілкування з дорослими , але , насамперед, і з його якісними особливостями: емоційними і діловими контактами.

         6-7 років – це період, коли дитина здатна до досить складних самостійних контактів з дорослими і однолітками. Триває активне формування соціального мислення , почуттів і поведінки. Протягом останніх років збільшується кількість дітей із мовленнєвими вадами під впливом як ендогенних так і екзогенних факторів . Окрім мовленнєвого діагнозу діти мають також і супутні діагнози : вади зору, порушення осанки, синдром Дауна, гіперактивність та інше. Вади мовлення унеможливлюють повноцінне оволодіння  базовими знаннями , що впливає на повноцінний розвиток дитини. Тому своєчасне виявлення та надання корекційної  допомоги є важливим фактором в особистісному розвитку дитини.

         Учні із загальним недорозвитком мовлення  залучаються в комунікативну діяльність з самих ранніх етапів навчання , ще не володіючи всією мовною системою. Мовний матеріал накопичується поетапно у зв'язку з різними видами діяльності. При цьому здійснюється поступовий перехід від мовленнєвої діяльності , яка розгортається в наочній ситуації , до спілкування з опорою на попередній мовленнєвий досвід , на контекст. Учні підготовлюються  до мовленнєвих розгорнутих висловлювань, потребуючих більш складних синтаксичних конструкцій, використання відповідної лексики , вільного володіння морфологічними змінами слів. Підбір мовленнєвого матеріалу також підпорядкований комунікативній меті та здійснюється з урахуванням його продуктивності й доступності засвоєння.

         Таким чином , корекція  недоліків соціально – комунікативної сфери особистості дітей із мовленнєвими вадами спрямована на удосконалення змісту та підвищення ефективності корекційно – відновлювального процесу з дітьми початкових класів загальноосвітньої школи.